Увійти

Реєстрація

Після створення облікового запису, Ви будете мати можливість відстежувати статус платежу і ви також можете оцінити тур
Логін*
Пароль*
Підтвердження пароля*
Ім'я*
Прізвище*
Email*
Телефон*
Країна*
Створюючи обліковий запис, Ви погоджуютесь з нашими умовами надання послуг.

Вже зареєстровані?

Увійти

Увійти

Реєстрація

Після створення облікового запису, Ви будете мати можливість відстежувати статус платежу і ви також можете оцінити тур
Логін*
Пароль*
Підтвердження пароля*
Ім'я*
Прізвище*
Email*
Телефон*
Країна*
Створюючи обліковий запис, Ви погоджуютесь з нашими умовами надання послуг.

Вже зареєстровані?

Увійти

PRO_Залежність. Історія однієї хвороби.

PRO_Залежність. Історія однієї хвороби.
Коли я вперше пакувала валізи, я відчувала супротив. Шалено хотілося лишитися дома. Провалятися всі вихідні у ліжку, пити каву, ну або ж поїхати на море. Полежати “тюленем” на піску.
АЛЕ ж. Вже пообіцяли, забронювали, треба їхати. Ну але чим мене там можна здивувати, навіщо підписалася, це 20 км в день йти? Вони серйозно? Це взагалі реально? А якщо щей дощитиме? А якщо гроза..Співчуваю своїм друзям, почують певне багато про таку ідею..
Хм, цікаво, а якщо я лишусь на гірці, а всі підуть? Так можна? Треба спитати…
Тай після такого “відпочинку”, ще треба відпочинок. Ну чого за “дурної голови” ноги страждають?
Радує те, що живемо у готелі, у разі чого проведу час там. На висоті 1600 метрів, думаю знайдеться що робити і куди дивитися.
І тут ти вже у автобусі. Час минає швидко під вигляд змінних картинок у вікні.
Вже світанок, тобі не спиться, бо ось ось світатиме і на горизонті ти побачиш їх.
А вони – це ГОРИ. Саме ті, заради який я трачу свою відпустку і через які я не потраплю цього року на моречко.
І тут – момент прийшов. Слів більше не було. З першого погляду, це сильніше за перше кохання, бо це вічна любов. І ти не маєш сумніву. Це твій єдиний вибір на все життя.

І так назавжди перехоплює подих. На все життя. А далі емоції, які не передаються словами.
Перші кроки даються важко фізично, але крок за кроком, оглядаюся і бачу неземної краси краєвиди. Тільки вони дають стимул іти далі. Головне – це у своєму темпі, не бігти за першими, і не відставати, якщо можеш швидше.
Іти і натирати мозолі, не відчувати ніг, деколи кожен крок здавався таким, що вже останнім. Здавалося, ну все останній крок, далі не зможу. Але чудом робиш наступний…
Ти йшов, попри все. Заради них. А вони – це ГОРИ. Заради краєвидів.

Заради хмаринок, які зачіплюються за гірку і висять собі.
Заради молочної пінки, що встеляє твою дорогу.
Заради літнього дощу, який застав Вас у горах. І через який гори кардинально змінили вигляд.
Заради диких польових квітів, які такі яскраві, наче хтось додав фільтрів.
Заради отари овець, яка трапилася на шляху. Їх двін був настільки цілющим, що ще буде снитися довго, ввижатися і манити назад.

Заради очей мудрого пса, який охороняв отару. Він добрий і сумний. А головне привітний. Він привітніший ніж деякі люди на рівнині.

А от у горах люди інші. Їх серце наповнене гармонією. Вони залюбки вітаються, питають куди прямуєш. Час від часу трапляються й такі, хто запитає чи є у тебе вода, чи потрібна допомога. Бо в горах є з тим часом проблеми. Люди піклуються про людей там. Про людей Рідних та близьких для них, бо ж там всі такі, бо у Вас є спільне кохання – це гори.
А ще заради ковтка свіжого та холодного молока на полонині.
Заради щойно зробленої вівчарем бринзи.
Заради того, щоб погладити конинка-гуцулика з якогось табуну коней, що трапляються на шляху.
Заради того, щоб цінувати життя, природу, людей. Відчувати ейфорію, через яку захоплює подих.
Заради викликів самому собі.

Заради дороги, де є ГОРИ!
Після сходження з гір тебе шалено лякають люди, які невідомо куди біжать. Шалено лякають сотні машин, навіщо вони так багато їдуть. Ти розумієш уже, що для щастя треба не так багато. Тобі вистачить теплої ванни, пари свіжих шкарпеток, трохи посидіти під горою. Ну можна ще ковточок білого напівсолодкого..
Ти піднімався одним, а спустився іншим. Ти тепер ніколи не будеш уже тим, ким ти підіймався.
Після повернення чекає звичне русло життя. Чуда не сталося. Все йтиме своєю чергою. Але ти вже принесеш в душі інші цінності. Ти більше без них не зможеш. І навмисне оточуватимеш себе спогадами про них. Заставки на робочих столах, телефонах, вся пам’ять флешок – це все будуть гори.
Гори – це коли шукаєш можливості туди повернутися.
Гори – це коли переглядаєш фото і навертаються сльози.
Гори – це коли без них ти вже не ти.
Гори – це хвороба, якою заражаєшся уже назавжди.
Гори – це коли хочеться заразити інших 😉
Ходіть у гори, там інше життя. Ви не змарнуєте часу дарма.
Ви запам’ятаєте то назавжди.
Автор: Величко Л.Б.

Залишити коментар

Новини

Підписати на розсилку

Тури по Україні

Різдвяні пригоди: Золочів-Унів-Львів-Крехів-Жовква

Тур на НОВИЙ РІК: Чернівці, Кам’янець-Подільський, Хотин!